Юридичний переклад
Сьогодні у сфері перекладацьких послуг України практикують використання стандартів ISO 9000 – 9003, які не пропонують спеціалізованих правил і процедур, а відтак – окреслюють дуже загальні рамки для виконання й оцінювання еквівалентності перекладу фахових текстів. Наприклад, мовний відділ Суду Європейського Союзу складають виключно кваліфіковані юристи. Окрім цього, у сфері юридичного перекладу нагальними є такі проблеми, як відсутність юридичної підготовки перекладачів загалом (переважна більшість з них має традиційну філологічну освіту), так і системної підготовки таких спеціалістів з урахуванням галузевого виду і функціонального призначення юридичного перекладу (далі ЮП), а також недостатність навчальної, довідкової літератури та дидактичних розробок для навчання ЮП та практичної діяльності спеціалістів з ЮП. З-поміж головних практичних проблем ЮП, виконаного некомпетентними перекладачами, є:
- небажані юридичні наслідки для фізичних та юридичних осіб, права, правопретензії чи обов'язки яких були неправильно або некоректно викладені у тексті перекладу;
- притягнення перекладача до юридичної або адміністративної відповідальності;
- хибний перебіг відповідного фахового дискурсу тощо.
З цього приводу варто звернутися саме до німецьких стандартів якості у галузі перекладу, зокрема широко практикованої норми DIN 2345 ("Übersetzungsaufträge" – укр. "Замовлення перекладацьких послуг"), а також нової загальноєвропейської норми DIN EN 15038 ("Übersetzungsdienstleistungen" – укр. "Перекладацькі послуги"), що набагато чіткіше виписують вимоги до кваліфікації перекладача та джерел інформації, які він повинен мати у розпорядженні, щоб гарантувати адекватність перекладу фахових текстів. Попри визначення вимог до виконавця перекладів, ця норма має ще й іншу функцію, а саме – спонукає замовника перекладу до усвідомлення складності виконання перекладу фахових текстів і "зобов’язує" його забезпечити перекладача усією необхідною додатковою інформацією, якої немає у загальнодоступних довідкових джерелах (нім. Mitwirkungspflichten des Kunden – укр. обов’язок сприяння з боку замовника).
Чи завжди розуміють один одного українські й іноземні юристи та політики, оперуючи на перший погляд „одинаковими поняттями” (напр., 'законність ́, 'правомірність ́, 'доцільність ́ тощо)? Адже юридичний зміст більшості перекладуваних понять залежить від волі національного законодавця, а також від історично сформованого національного розуміння того чи іншого правового явища. Саме тому, приміром, українське і німецьке поняття 'шахрайство ́ (нім. Betrug) – не тотожні a priori, бо у відповідній системі права кожне з них має свою нормативну дефініцію, а відповідна національна традиція юридичної кваліфікації певного діяння як 'шахрайство ́ передбачає неоднакові правові наслідки. Поняттєва нетотожність притаманна навіть для історично споріднених правових систем, (напр., німецької, австрійської, швейцарської або британської, північноамериканської, канадської тощо), які послуговуються однією і тією ж мовою. Порівняйте, приміром, різне законодавче визначення термінів Mord і Totschlag (кваліфіковане та неумисне вбивство) у Кримінальному кодексі ФРН (StGB §§ 211 та 212) і Кримінальному кодексі Республіки Австрія (öster. StGB §§ 75, 76).
Фахівці ЦЕНТРУ міжкультурної фахової комунікації та гармонізації термінології при Науковому парку "Київський університет імені Тараса Шевченка" обслуговували 20-21 жовтня 2015 р. тренінг з системного розуміння основоположних прав людини (права на свободу мирних зібрань та права на свободу думки і слова). Організацію та фінансування здійснили: Німецька служба академічних обмінів (DAAD) спільно з Центром німецького права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та ГО «Німецько-український правознавчий діалог» у рамках проекту «Попередження конфліктів та діалог з громадянським суспільством країн східного партнерства».
Тренінґ проводили проф. Томас Манн (Геттінген, Німеччина), проф. Роман Мельник (Київ, Україна), д-р Бернхард Шлоєр (Мюнхен, Німеччина). Захід проводився для студентів, аспірантів та викладачів українських юридичних факультетів, громадських, зокрема правозахисних, організацій.